Глібівка - село нашого району, що веде свою історію з сивої давнини, датованої 1315 роком. Без малого 700 років. Розмістилася вона на мальовничих берегах затоки Київського водосховища, узбережжя якого біля села вже стало майже курортом для Київської області. Здавалося за такий термін свого існування воно вже повинно було позбавитися всіх тягарів та жити щасливим життям. Та чи так воно є на сьогоднішній день?..

  Ми з Володимиром Синичичем приїхали недільним ранком. щоб зустрітися з мешканцями села, розповісти про наше бачення розвитку сільських громад, познайомитися з людьми. Я, як кандидат по багатомандатному округу від нашої партії хотів також їм представити Володимира, мого давнього армійського товариша й друга, якого я знаю вже майже 20 років. Він висувається від нашої партії кандидатом в депутати до районної ради по мажоритарному одномандатному Глібівському виборчому округу №5. Грамотний, хазяйновитий, здатний не ніяковіти перед начальством при відстоюванні громадських інтересів.

  Досить тільки звернути з асфальтованої дороги на Сухолуччя, як сурова реальність одразу кидається у очі. Дороги, щедро наповнені калюжами, шо споконвіку не бачили не те що асфальту, а навіть грейдера чи бульдозера. Посеред шкільного подвір'я - недобудована церква, розкопи навколо якої зайняли більшу частину шкільного стадіону. Ми вже тут бували раніше, тому знаємо, що зранку більшість селян прямує на ринок до Димера, тож хотіли встигнути розгорнути агітаційний пункт до їх повернення в село.

   Щойно ми з цим справилися, як тут же поряд з нами висадився агітаційний десант іншої партії. Висипавши з двох автобусів, вони прудко розбіглися порожніми вулицями, розмахуючи прапорами, під гавкіт собак розкидаючи по поштових ящиках агітаційні комплекти, та  беручи в оточення поодиноких, рідких в цей час перехожих, що шарахалися в сторони від такого шаленого натиску. Хвилин за двадцять цей ентузіазм трохи пригас, і, зробивши на тлі пам'ятника групове фото своїх струнких лав, вони вирішили, що свою місію вичерпали та покинули територію.  Ми зітхнули з полегшенням, бо нормально поспілкуватися з людьми в цих обставинах було неможливо. Як тільки ми підходили до когось з селян познайомитись, як тут же довкола нас збиралося чоловік п'ять агітаторів, засипаючи нашого співбесідника одними й тими ж питаннями типу "А підкажіть -  яка це вулиця?", "А скажіть, де тут магазин?", "А де тут сільрада?" і подібними питаннями, зовсім не цікавлячись відповіддю. Тож люди поспішали якомога швидше піти геть від такого нахабства. Хіба можна серйозно про щось розмовляти в таких умовах?...

   Як тільки перехрестя перед школою звільнилося, люди потяглися в справах - хто до магазину, хто по інших справах. Вітаємося та запрошуємо познайомитися з нашими кандидатами в депутати. Люди підходили, цікавилися, хто ми та звідки. Дуже дивувалися, коли дізнавалися, що перед ними не наймані агітатори, а самі кандидати. Потроху, довкола намету почали виникати невеличкі зібрання. Люди, підходили, прислухалися, поступово втягувалися в розмову, бажали ознайомитися з друкованою продукцією. Приємно здивувало те, що дехто з велосипедистів та автомобілістів, побувавши вдома поверталися та просили ще по кілька комплектів для сусідів, з якими встигли поділитися новинами.
   Потихеньку в бесідах спливали загальні для наших сіл проблеми. Земельна невпорядкованість, відсутність дитячого садка, побутові та соціальні проблеми...  Прикро було чути про черствість наших чиновників. Одна з жительок ділилася своїми труднощами. Сьомий рік вони винаймають тут житло, хоча прописані в Запорізькій області. Кожному зрозуміло, які проблеми тягне відсутність реєстрації. Але, виявляється, їм відмовили навіть у видачі свідоцтва про народження дитини, відправивши за ним до Запоріжжя, хоча закон дозволяє отримувати його за місцем народження дитини. Колись я також зіткнувся з цією проблемою, але вирішив її на свою користь після вимоги письмової відмови. Загалом населення дуже мало проінформоване про свої законні права. Про деякі з них вони вперше дізналися сьогодні.

   Загальна картина така, що всі втомилися від передвиборних обіцянок. Люди хочуть реальних змін й не можуть їх дочекатися. В той же час дуже сильна надія на доброго дядечку, який все змінить. Ми, як могли, постаралися пояснити селянам, що будь-які зміни без їх власної громадської активності їм доведеться чекати довго, дуже довго. Саме в підйомі активності місцевих громад ми бачимо своє завдання. А з нашого боку вони можуть розраховувати на всебічну підтримку, юридичну, просвітницьку й політичну.

   Сумно бачити занепад села, коли поряд на його колишніх землях квітне майже наддніпрянська Швейцарія.  Адже є приклад успіхів інших сіл на цій ниві. Тієї ж Нижчої Дубечні, де після того. як громада почала контролювати місцеву владу, вдалося розвернути фінансові потоки в бюджет села, що дозволило йому за два роки вийти в лідери економічного розвитку лівобережжя нашого району. Допомогти іншим стати на цей шлях - одне з завдань нашої команди.